Питання це, по правді кажучи, донедавна мало цікавило мешканців Олевська. Небагато хто навіть знає, що окрім діючого єврейського цвинтаря на виїзді з міста до села Соснівка, що по вулиці Герцена, навпроти технічного в’їзду до фарфорового заводу, по провулку Першотравневому, знаходиться старе кладовище, яке не використовується вже майже два століття.
І питання, власне, не в національній приналежності покійників. Чи можемо ми достовірно відповісти, хто покоїться під кам’яними хрестами на піщаному кургані, що між Майданом-Копищенським і Копищем, або у старій частині цвинтаря села Юрово, у курганних могильниках Олевщини, чи будь-де в іншому подібному місці? Суспільні зрушення та соціальні катаклізми, що прокотилися Україною за останні декілька століть, подекуди не залишили й каменів на місцях якихось знаменних подій чи поховань. Проте відтворення історичної правди завжди було й залишається актуальним.
Згідно законодавства України про похоронну справу, території, де покоїться прах померлих, поділяються на кладовища, колумбарії та на місця поховання. Без сумніву, об’єкт, про який йде мова, належить до останніх. Це частина колись значно більшого за розмірами єврейського цвинтаря ХVІІІ (можливо й ХVІІ)– ХІХ століть. Та його площа, що збереглася до сьогодні, обгороджена, на ній залишилося всього декілька надгробних каменів, а в центрі – невелике приміщення, у якому знаходиться сімейний склеп, по-еврейськи «огель».
Табличка з написом російською мовою, встановлена на дверях, свідчить, що тут поховані Ребе (рабин) Гоутлойб Ейшуа Ісраел та його син, Ребе Гоутлойб Лейві-Іцхак.
Всередині – два бетонні надгробки, скромне начиння, духовні книжки на івриті та дерев’яна рамка під склом. У ній вміщена російськомовна газета «Еврейский мир», № 597 за 30 жовтня – 5 листопада 2003 року, що видається у США, в якій стаття «Память сердца».
У статті, написаній онуками рабина Лейві-Іцхака Михайлом та Євгенією Гоутлойб (тепер Готліб) стисло йдеться про життєвий шлях їхнього прадіда Ейшуа Гоутлойба, який відвідував Олевськ на запрошення місцевих євреїв, що проживали тут у смузі осілості (рос. «черта оседлости» – території, дозволені у Російській імперії для проживання євреїв), приїжджаючи з Людмира (тоді Польща, нині Володимир-Волинський, Україна) ще у середині ХІХ століття. В один зі своїх приїздів, у 1889 році, він захворів і помер. За його заповітом, поховали рабина на тому кладовищі, яке він у свій час освячував. Як поважній людині, що багато зробила для міста і освіти дітей, та збудувала першу в Олевську синагогу, йому звели склеп, який згодом став святим для євреїв місцем паломництва.
Його син, Лейві-Іцхак, у 1892 році переїжджає з сім’єю до Олевська, щоб продовжити справу батька. Він також залишив помітний слід у житті єврейської общини міста, дбав про дітей та незаможних, збудував ще одну синагогу, тож після смерті у 1929 році його було поховано поряд з батьком. Так огель на вулиці Першотравневій став сімейним склепом родини Гоутлойбів, за яким вони доглядають вже багато років. У роки Другої світової війни кладовище зазнало значних руйнувань, проте огель уцілів. В ньому окупанти намагалися влаштувати кузню, проте після несподіваної смерті коваля там більше ніхто не насмілився працювати, побоюючись гніву вищих сил.
На фото: онука похованих рабинів Євгенія Готліб та головний спеціаліст управління економічного розвитку, транспорту, туризму, інвестицій Олевської міської ради Юрій Халімончук біля пенька коваля
Великий пеньок, гупанням об якого порушували спокій покійників, як повчання, досі зберігається у склепі. Починаючи з середини 1990-х років в Олевськ почали навідуватися євреї-паломники з різних країн, у тому числі й з Ізраїлю. Слава про скромний, але потужний за своєю енергетикою огель, що приносив диво зцілення від деяких недуг, все далі поширювалася світом. Нащадки продовжували утримувати територію і склеп. Нікому сім’я не чинила ніяких перешкод, ключі зберігалися у місцевих хранителів, відкривалися двері для усіх людей з благими намірами. Ніхто з них не брав плату, лише бажаючі вносили пожертву. Один з них, рабин Берман з Нью-Йорка, виділив кошти на ремонт склепу на благодійницьких засадах. Так тривало до літа минулого року.
Восени 2016 року, у черговий приїзд до могил предків, правнучка Ребе Лейві-Іцхака Наталія Мазурська виявила нововведення, які глибоко обурили її почуття. На огелі красувався напис на івриті, який свідчив про те, в цьому склепі поховані не вищевказані поважні особи, а дехто Ребе Моше Готман з Людмира. Це досить відома особа в єврейському світі, один із засновників хасидизму, він помер у 1819 році, і місце поховання його достеменно невідоме. Крім напису, на приміщенні з’явилася табличка, на якій вказано, що ділянку огелю та навколо нього викупив в управління гостинністю рабин Яків Хаїм Міллер, що нікому не дозволяється змінювати чого б то не було без дозволу дирекції місця, а з усіх питань, які стосуються розвитку і підтримки, необхідно зв’язуватися виключно з генеральним директором Дому гостинності, тим таки Яковом Хаїмом Міллером. Поряд викуплено пів-будинку, на якому теж великий банер із написом, що тут буде зведено готель.
Міська рада, до якої письмово, з копіями усіх можливих документів, зі скаргою про вандалізм, звернулася онука похованих тут рабинів Євгенія Готліб, мала певну інформацію про те, що навколо вказаного об’єкту з боку окремих заїжджих євреїв останнім часом почалися значно активніші рухи: їдуть паломники, встановлюють великий намет, відправляють релігійні потреби. Але до органів влади ніхто з цього приводу не звертався, знавці івриту у місті відсутні, користуючись цим, свої дії приїжджі здійснюють в обхід законодавства, і, як виявилось, гребуючи навіть нормами людської моралі.
У своєму зверненні заявниця також висловила пропозицію, підтриману Центром єврейського мистецтва Єврейського університету в Єрусалимі, щодо присвоєння вказаному огелю статусу пам’ятки культурної спадщини місцевого значення. Стосовно цього існує певний механізм, передбачений Порядком обліку об’єктів культурної спадщини. Він непростий, і досить розтягнутий у часі, проте задля врегулювання ситуації, що виникла навколо місця поховання, міська рада має намір взяти на себе такі зобов’язання, у межах чинного законодавства. Перші кроки по виготовленню документації на земельну ділянку та підготовці звернень до відділу охорони пам’яток культурної спадщини управління культури Житомирської ОДА буде зроблено на черговому засіданні виконавчого комітету міської ради.
Юрій Халімончук, головний спеціаліст управління економічного розвитку, транспорту, туризму, інвестицій Олевської міської ради
