Чим відрізняється Клятва лікаря від Клятви Гіпократа?

Минуло 26 років як українські лікарі «не клянуться Гіппократом», а складають Клятву лікаря. По своїй суті та змісту – це різні «тексти», які злегка перегукуються. Побутує думка, що всі лікарі складають клятву Гіппократа й зобов’язані її дотримуватись, насправді, це не відповідає дійсності. Вітчизняні лікарі складають Клятву лікаря України, а до 1992 року складали Присягу лікаря Радянського Союзу.

Згідно прийнятого закону, клятву  лікаря  повинні  давати  усі  випускники вищих навчальних медичних закладів України. Підписаний випускником текст Клятви лікаря зберігається в його особистій справі. В дипломі робиться відмітка  про  прийняття  Клятви лікаря, текст якої вкладається в диплом.

КЛЯТВА ГІППОКРАТА
Гіппократ
Клятва Гіппократа – присяга, авторство якої приписують «батькові медицини» – Гіппократу. Побутує думка, що всі лікарі складають клятву Гіппократа й зобов’язані її дотримуватись, насправді, це не відповідає дійсності. Вітчизняні лікарі складають Клятву лікаря України, а до 1992 року складали Присягу лікаря Радянського Союзу.

Гіппократ проживав у IV–V ст до н. е. Вважається що документ було створено у 5 столітті, проте місце знаходження оригіналу невідоме. Текст клятви Гіппократа було видозмінено та переписано, так як він містив сумнівні з точки зору сучасного суспільства «мотиватори» і обов’язки.

ТЕКСТ КЛЯТВИ ГІППОКРАТА
Я засвідчую під присягою перед лікарями Аполлоном, Асклепієм, Гігієєю та Панацеєю, беручи у свідки всіх богів та богинь, і відповідно до моїх здібностей та мого розуміння даю таку клятву:
• цінувати нарівні зі своїми батьками того, хто навчив мене лікарській умілості;
• жити спільно з учителем, а при потребі – ділитися з ним своїми достатками; Його нащадків вважати своїми братами, а вмілість, якою вони захочуть оволодіти, передавати їм безкорисливо і без письмової домовленості;
• знаннями, усними повчаннями, правилами, інструментами та всім іншим, що передбачено навчанням, ділитися зі своїми синами, синами мого вчителя та учнями, пов’язаними зобов’язаннями і клятвою, даною за законами лікарської професії, але тільки з ними й ні з ким більше;
• режим своїм хворим приписувати задля їх блага, відповідно до моїх знань і мого розуміння, утримуючись від завдання їм будь-якої шкоди;
• ніколи не приписувати нікому на його прохання смертельного засобу і не підказувати йому способу здійснення подібного задуму;
• точно так само не давати жодній жінці песарію для викликання аборту;
• зберігати непорочність способу свого життя і власної лікарської майстерності;
• ніколи не робити розтину у хворого навіть із явними ознаками кам’яної хвороби, а залишати виконання цієї операції практикуючому спеціалістові цієї справи;
• до якого дому я б не прийшов – я зайду в нього лише задля блага хворого, будучи далеким від розпусних намірів і спокус, особливо – від любовних утіх із жінками й чоловіками, будь вони вільними чи рабами;
• про що б я не дізнався під час виконання свої професійних дій або помимо них, що б не побачив і не почув про дії людського життя, які не слід будь-коли розголошувати, я змовчу, вважаючи це таємницею.
Якщо я непохитно виконуватиму все, що засвідчив під присягою, нехай мені буде дано щастя в житті і в лікарській майстерності і слава у всіх людей на всі часи, але коли я зверну із праведної дороги або оскверню дану клятву, нехай моя доля стане для мене протилежною.

 

Присяга лікаря

 Я присягаю повною мірою своїх сил та суджень дотримуватися даної мною обітниці:

Я шануватиму наукові досягнення лікарів, здобуті потом і кров’ю моїх попередників та поширюватиму ці знання, як свої власні серед послідовників.

Я застосовуватиму всі необхідні заходи на благо хворих, уникаючи помилок надмірного лікування або лікарської недбалості.

Я пам’ятатиму, що медицина є не лише наукою, але й мистецтвом, і що тепло та розуміння є складовою моєї професії.

Я готовий буду сказати «Я не знаю» та не посоромлюсь звернутися за порадою до своїх колег, коли цього вимагатимуть інтереси хворого.

Я зберігатиму лікарську таємницю, пам’ятаючи, що кожен пацієнт є особистістю з власними проблемами та життєвим досвідом, невідомим мені. Я маю бути особливо обережним у справах життя та смерті. Більш того, ніколи не маю я права грати роль Бога.

Я завжди пам’ятатиму, що лікую не захворювання, а живу людину, на сім’ю та економічну стабільність якої може впливати хвороба. Моєю відповідальністю є враховувати проблеми у роботі з пацієнтом, які можуть виникати під час лікування.

Я запобігатиму розвитку хвороби, коли це буде у моїх силах, адже профілактика  —  краща за лікування.

Я усвідомлюватиму себе членом суспільства, який має певні обов’язки перед іншими. Я допомагатиму фізично та психологічно як слабким та нужденним, так і тим, хто перебуває при здоровому глузді та в здоровому тілі.

Якщо я не порушу цю присягу, то зможу насолоджуватися життям та мистецтвом, бути шанованим за життя, та не буду забутим після смерті. Мої дії будуть завжди спрямовані на те, щоб зберегти найкращі традиції мого покликання і нехай я якомога довше буду сповнюватися радості, допомагаючи тим, хто цього потребує.

Луїс Лазанья, академічний декан Школи медицини при університеті Тафтс написав цю присягу в 1964 році, і дотепер її використовують у багатьох медичних школах.

 

Залишити коментар