Офіційно афганська війна тривала з 25 грудня 1979 року до 15 лютого 1989 року.
25 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликали стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984 – 1985 роки. Для тисяч наших солдат, їхніх батьків та матерів, дружин, дітей розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані. Тривожні дні чекання, безсонні ночі та тривоги. Посивіли батьки. Тривожними були ці роки і для тих батьків, сини яких служили не в Афганістані, а на території колишнього Радянського Союзу. Де б не служив солдат, він у будь-який момент міг потрапити до Афганістану. Тому й не було спокою в Україні всі 10 років афганської війни.
Правда про Афганську війну… Вона різна. Нерідко хвороблива й гірка. 30 років, що пройшли, об’єднали колишніх бійців-інтернаціоналістів у одну родину, де біль одного віддається болем в інших, а радість стає загальним почуттям.
В центральній міській бібліотеці, бібліотечними працівниками, 13 лютого, проведено зустріч учнів ліцею з воїнами–інтернаціоналістами Анатолієм Тимощуком та Анатолієм Бочковським «Афганістан болить в моїй душі, хоча уже пройшли десятиліття».
Сьогоднішня зустріч – данина пам’яті всім, хто причетний до героїчної й трагічної афганської війни, яка тривала у два рази довше, ніж Друга світова.
Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами. Не оминули вони і Олевщину . Шість молодих хлопців, яким було лише 18 років, повернулися додому у цинкових гробах: Крець Юрій Васильович, Кручко Іван Адамович, Омелянчук Леонід Іванович, Бєлий Анатолій Іванович, Існюк Олександр Тимофійович, Польовий Олександр Юхимович. Ці імена навічно вписані у літопис нашої пам’яті.
Афганістан… Він став синонімом людського лиха, справжнього пекла: палюче сонце зранку, спекотний вітер – афганець, пісок, що не дає дихати, і …завжди хочеться пити. І в цій суворості народжувалися вірші, які згодом ставали піснями. У виконанні Анатолія Бочковського, воїна-інтернаціонаста, викладача Олевської музичної школи, під гітару прозвучали саме такі пісні, які народилися у пустелі.
Сьогодення ліквідувало «білі плями» нашого недалекого минулого, поіменно назвало тих, на чиїй совісті марно пролита кров тисяч людей. Але тінь їхньої провини не повинна падати на колишніх радянських солдат, офіцерів і прапорщиків, котрі волею долі опинилися на афганській землі. Вони виконували наказ. То був їхній обов’язок. Про виконання свого обов’язку та побратимів розповів присутнім на зустрічі голова спілки воїнів –афганців Олевщини Анатолій Іванович Тимощук.
Закінчилася десятилітня ніким і нікому не оголошена трагічна війна. Але в людській пам’яті вона буде жити довго, тому що її історія написана кров’ю солдат і сльозами жінок та матерів, обелісками з залізними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя фронтовим вітром.
Летять, відлітають у вічність роки і скільки б їх не минуло, не зітруть у нашій пам’яті імена воїнів-афганців.
