В день, коли Вікторія разом із сином Вадимом вирішили рятуватись з міста Ізюм Харківської області, вона і думки не мала, що опиниться на Олевщині, в жінки, з якою познайомилась за півроку до воєнних дій.
Вікторія і Руслана познайомились у Фейсбуці. Обоє виховують дітей з аутизмом. Тоді, вони і подумати не могли, що зустрінуться за таких обставин. Зараз погоджуються, що у долі був свій план.
Вікторія розповіла як тікала і залишила незачиненою квартиру, як віддала останнє таксисту (виявляється таксистів, які «діляться» з окупантами пропускали, інших – ні, в тому числі не пропускали громадський транспорт). Жінці вдалося вирватися з міста евакуаційним потягом, який обстрілювали з повітря. Так, у тисняві та страху, вони добу їхали до своєї зупинки у Новограді-Волинському. Весь час з нею тримала зв’язок, підтримувала сама Руслана. Вже звідти її забрав автомобіль, який відправив за нею міський голова Сергій Лисицький.
На другий день після приїзду, Вікторія прийшла познайомитись і подякувати міському голові та його заступнику Василю Ковальчуку за допомогу. На щастя, історія цього порятунку закінчилась добре.
Не зайвим у цій історії буде сказати декілька слів про самого Вадима, крім того так співпало, що 2 квітня – Всесвітній день поширення інформації про аутизм.
Весь час, поки дорослі спілкувались він сидів усміхненим і спокійним, попри те, що пережив. Для його власного всесвіту – це велика трагедія. Діти з аутизмом, маючи власні психологічні особливості, в рази складніше переживають війну. Вони надзвичайно чутливі до різких звуків, шумів, криків, інших людей. Запорука їх душевного спокою – це все їм знайоме: речі, ліжко, їжа. Війна забрала у Вадима не лише його дім, улюблений комп’ютер, вона зруйнувала його всесвіт, який так довго будувала мама. Навіть, в такий складний час варто пам’ятати та говорити про дітей з аутизмом, підтримувати їх батьків.
