Минулої неділі у селі Базар Народицького району пройшли заходи по вшануванню пам’яті загиблих учасників Другого Зимового походу військ Української Народної Республіки, які протистояли більшовицьким окупантам. До цієї події з ініціативи голови Житомирської ОДА Ігоря Гундича було реконструйовано меморіальний комплекс, споруджений у 2000 р. за кошти української діаспори у Великобританії. Проте варто згадати події майже 100-літньої давності та схилити голову перед пам’яттю лицарів честі, які свідомо обрали смерть замість рабства.
Після окупації більшовиками Української Народної Республіки частини регулярної армії УНР були інтерновані в Польській республіці. Однак у 1921 році було ухвалено рішення рейдом вирушити до України з метою підтримки антирадянських виступів. Планувалося підняти всенародне повстання та дійти до Києва.
Проти Армії УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрка Тютюнника більшовики стягнули свої найкращі сили. Як свідчать історики, перевага у живій силі в сорок разів перевищувала сили повстанців. Удень і вночі, впродовж двох тижнів червона кіннота переслідувала напівроздягнутих, голодних, виснажених вояків УНР.
Останній бій із більшовицькими військами Волинська група провела 17 листопада 1921 року під Малими Міньками. У ньому 1000 виснажених вояків-повстанців протистояли кількатисячному, добре озброєному більшовицькому війську.
2-а і 3-я бригади 9-ї кавалерійської дивізії Котовського оточили українські сили. Комбінованим ударом вони відокремили від решти колони авангард, при якому перебували Тютюнник, Отмарштейн, Янченко, два комбриги та десяток саней із пораненими. Другим ударом відступні українські сили знову поділені навпіл. Бійці боролися до останнього набою. Окремі вояки, аби не потрапити до більшовицького полону, підривали себе останньою гранатою. Так вчинили урядовець, міністр Військово-Морських Сил Української держави М. Білинський, ройовий Андрієвський та інші.
Після того як повстанці витратили всі набої, червоноармійці почали рубати безборонних козаків. Убивали всіх: поранених, тих, хто здавався, людей, які ледве трималися на ногах. Тривало це доти, поки не приїхав Г. Котовський.
Вдалося врятуватися і повернутися до Польської республіки штабу армії, кінній сотні та пораненим, які перебували на передніх підводах.
Після закінчення нищення та грабунків полонених українських вояків вишикували у чотири шеренги та повели до М. Миньок, де їх замкнули у церкві. Уночі червоноармійці продовжили грабунки. Над полоненими знущалися, не давали їсти.
Г. Котовський пропонував повстанцям перейти на службу до Червоної армії, але всі вояки відмовилися від цієї пропозиції..
18 листопада полонених, оточених кінним ескортом, перевели до Базара, де над ними відбувся суд. Допит проводили Г. Котовський та співробітник ЧК І. Гаркавий. Полонених українців підводили до ям і розстрілювали з кулеметів. Близько 22-ї години 21 листопада розстріляли перших 25 старшин. Протокол Надзвичайної комісії свідчить, що під Малими Миньками було вбито більше 400 бійців, до полону захоплено разом із пораненими 537 вояків, з яких до суду дожило лише 443. До найвищої міри покарання — розстрілу — засудили 360 повстанців. Осіб командного складу направили до Києва для додаткового допиту, більшість із них було страчено. Упродовж тижня 95 полонених померли від ран, 83 відправлені на допит до Києва, решта, серед них молодший брат міністра військових справ УНР Олексій Петрович Сальський, засуджені до розстрілу.
22 і 23 листопада «суд» продовжувався, повстанців невеликими групами підводили до ям, викопаних місцевими селянами з наказу більшовиків, і розстрілювали.
Червоноармійці під Малими Миньками теж зазнали значних втрат. Як свідчать спогади, вони декілька днів возили своїх поранених до Овруча, а шпиталі в Базарі, Хабнім і Народичах були вщерть заповнені.
З поразкою Другого Зимового походу збройна епопея регулярної української армії закінчилася.
Для переслідування Тютюнника і штабу сформовано «летючий загін» з 90 вершників із наказом знищити відступних і захопити генерала, червоноармійцям це не вдалося; штаб, кінна сотня й важкопоранені числом до 120 осіб під керівництвом Тютюнника, пробиваючись через села теперішніх Овруцького й Олевського районів, 20 листопада перейшли на польську територію.
На знімках: реконструйований меморіал пам’яті Героїв Базару; виступає дисидент-шестидесятник Василь Овсієнко; учасники заходів; олевські активісти разом з керівництвом області; виступ «Хореї Козацької»; на згадку з учасниками гурту «Тінь Сонця».
Юрій Халімончук.
Відео СК1
Фото Юрій Халімончук та із сайту Житомирської ОДА
