Щороку в четверту суботу листопада в Україні національний пам’ятний день, День пам’яті жертв голодоморів. 2017 році ця дата припадає на 25 листопада. До цієї трагічної події Олевська міська бібліотека підготувала цикл заходів. На абонементі та в читальному залі були підготовлені книжкові виставки-нагадування « Уроки історії: голодомор 1932 – 1933 років» та «Національна трагедія України». 23 листопада 2017 року в читальному залі відбувся вечір-реквієм «Свічка плакала в скорботі», на якій були присутні учні 9- А класу Олевської гімназії разом з класним керівником Гур’євою Оленою Михайлівною.
Як і по всій Україні, на Олевщині був жахливий відлік часу – часу до голодної смерті. По неповних даних, кількість загиблих в Олевському районі складає 309 чоловік. Найбільше голод охопив такі села як Кам’янка, Радовель, Білокоровичі, Юрово, Копище, Зольню, Покровське,Лопатичі.
Але ті страхіття 1933 року, які зафіксовані в спогадах очевидців, є незаперечним вироком тим, хто організував голодомор.
Згадує Мельник Федора Тихонівна, 1927 р. н., село Варварівка: «Згадувати страшно, не те що говорити. До цієї пори душа болить і серце спокою не знає. Я ще зовсім маленькою була тоді, шість років мені було. Їсти не було що, голод страшний. Мати вже лежала опухла від голоду, а я лежала біля її, і крепко плакала, просила їсти. Дві менші сестрички – Ганна і Марія померли від голоду. З самого ранку, до пізнього вечора, батько ходив в Олевськ до євреїв, робив всяку роботу, різав, рубав дрова, копав город, словом всю роботу робив за кусок хліба. Літом спасав ліс. Ходили збирати ягоди, гриби. Виживали, хто як міг».
Пам’ять про голод намагалися стерти. Про це не було написано жодного рядка у пресі, ті, хто намагався сказати правду, були приречені.
Вперше про це вголос сказав Улас Самчук у своєму невеликому за обсягом романі «Марія», але разюче сильному, написаному в тому ж таки 1933 році у Празі. Письменник-емігрант Василь Барка, який сам пережив голод, створив вражаючий епічний твір «Жовтий князь».
Цей вечір став своєрідною панахидою за померлими, які загинули мученицькою смертю від голоду, пам’яті тисяч українських сіл і хуторів, що щезли з лиця землі після найбільшої з трагедій ХХ століття.
Олевська ЦБС
