22 липня, суботнього вихідного дня, група колег-спеціалістів міської ради та села Лопатич (загалом 18 чоловік) вирушила в одноденний тур знайомитися з найцікавішими місцями сусіднього Овруцького району. Туристичний маршрут Олевськ – Овруч – Норинськ – Сорокапень – Словечно – Городець – Селезівка – Овруч – Олевськ, враховуючи протяжність та стан доріг, вдалося подолати за 15 годин. Провідником та екскурсоводом даної подорожі став краєзнавець Юрій Халімончук.
Для пересічної людини здається, що Овруччина не має чим здивувати, але це не так. Те, що ми знали про нього – лише наше невелике уявлення, насправді за цим стоїть багато незвичного. Найцікавіша особливість Овруччини – це унікальні ландшафти, які швидше нагадають Прикарпаття, аніж Полісся, це велика кількість капличок та церков поблизу святих джерел, деякі з них розташовані просто в лісах, це гарний рожевий кварцит і таємничий пірофіліт, найдревніша культова споруда Житомирщини – Овруцький Свято-Василівський храм, центральна садиба Поліського державного заповідника, захоплюючі легенди, і багато іншого.
Першою зупинкою стало село Велика Фосня. Тут на нас вже чекала місцева знахарка – костоправ баба Галя. Вона оберігає та опікується місцевою пам’яткою – криницею з цілющою водою та каплицею Богородиці. Почувши її розповідь, всі почали набирати у свої пляшки воду, декому, як от мені, довелося навіть вилляти мінералку. «М’який» смак води бабуся пояснила вмістом в ній кремнію, до того ж це єдина криниця в районі, вода якої фільтрується через голубу глину. На каменях, що знаходяться у храмі і навколо нього, є відбитки слідів Богородиці, звідси й назва, і саме вони роблять це місце особливим, та мають властивість зцілювати від недуг. Поки йшли до церкви, вона розповіла про декілька випадків зцілення людей, від яких відмовилася медицина, та про тих, хто дає кошти на утримання місця. А кремнієві валуни з чіткими відбитками жіночої стопи справді нас вразили.
Відвідали найстаріший храм Овруча – церкву св. Василя, цегляна будівля якої зведена у 1190 році (першою була дерев’яна ще у Х столітті). Усередині споруди – великий латунний круг із підсвічниками – панікадило, подароване особисто царем Миколою ІІ під час урочистого відкриття храму після реставрації у 1911 році. Поряд із храмом є діючий жіночий монастир.
Наступний пункт – село Збраньки, на околиці якого ще у радянські часи видобували пірофіліт, здивувало нас прекрасним краєвидом з Панської гори – колишнього древнього городища. Поблизу Норинська, на ставку, погодували сімейство лебедів, які швиденько припливли від протилежного берега, тільки-но ми зупинилися. Сорокапень порадувало іще одним потужним джерелом, дивовижною легендою, обладнаною територією та обідом на природі.
На найвищу точку Словечансько-Овруцького кряжу – село Городець – потрапили по обіді. На жаль, тут немає жодного вказівного знаку чи таблички, яка б свідчила про це, а також про знаходження цілої системи давньоруських городищ, отож єдине вірне рішення в цій ситуації – гарна пам’ять і досвід екскурсовода. Сам кряж над рівнинами і низовинами Полісся піднімається на 100-200 м (найвища точка – 316 м над рівнем моря), розчленований численними ярами, деякі з яких неймовірно глибокі. За однією з наукових версій, нинішній кряж – це колишній острів крейдяного періоду посеред первинного моря. Тут до цього часу збереглися представники реліктової й ендемічної флори, серед яких дуб скельний, плющ, папороть багатоніжка, а також наша рідна азалія або рододендрон жовтий.
Знайомство з Поліським заповідником та його господарем, науковцем і краєзнавцем Сергієм Жилою, ми почали із кімнати старовинних українських рушників та музею природи. Потім зайшли до водяного млина із знаряддями праці та побуту, сільської української хати з усім колишнім домашнім начинням, і, врешті, на древнє язичницьке капище. Тут зібрані великі камені та дерев’яні ідоли древніх епох, яким поклонялися наші предки. І все навколо дихає таємничістю.
Під час подорожі на Кряж та до Поліського природного заповідника ми відвідали досі незвідану, загадкову землю древлян, куточок, де поєдналися водночас ландшафти сибірської тайги і українського Поділля, де людині в часи льодовика вдалося відвоювати невеличкий клаптик землі від дикої та хижої природи. Мандрівка цими землями – це ідеальний відпочинок для тих, хто прагне хоча б на деякий час забути про гамір великого міста, це можливість потрапити у справжні «дикі» місця, де час немовби зупинився…
Наталія Дрозд
