Цьогоріч районна газета «Зорі над Убортю» вкотре висвітлювала нагальне питання – надто довготривалий процес погашення жителями Олевська заборгованості по оплаті за вивезення сміття з вулиць міста.
На даний час лише за 2017 рік олевчанами недоплачено за надану послугу дочірньому підприємству «Будпослуги-2» 265 тисяч гривень. Отже, вважаємо за доцільне пригадати публікації «районки», так як рік завершується, і з урахуванням зростання мінімальної зарплати та підвищення цін на пальне підприємством «Будпослуги-2» зроблено перерахунок тарифів оплати, які планується ввести з нового року.
«Зорі над Убортю», № 32 від 11 серпня 2017 р.
АБИ ШВИДШЕ СМІТТЯ З ДВОРУ, А ТАМ – ХОЧ ТРАВА НЕ РОСТИ…
Актуальна тема
В липні Олевському дочірньому підприємству «Будпослуги-2» виповнилося десять років. Здавалося б, є гарний привід для зустрічі з керівництвом з нагоди ювілею та позитивної розповіді. От тільки розмова з директором «Будпослуг-2» Петром Олексійовичем Козловцем проходила з відчутними нотками суму.
Кор: – Уже не вперше наша зустріч відбувається з однієї причини – несплата олевчанами наданої їм послуги по вивезенню сміття. Упродовж останніх років на сторінках районки висвітлювалося наболіле, хронічно-задавнене питання – як же все-таки достукатися до сердець і свідомості містян, котрі накопичують борги?
П.О.Козловець: – Так, проблема постійно оприлюднюється всіма можливими способами, в тому числі й за сприяння засобів масової інформації. Але, на превеликий жаль, зрушити її з мертвої точки поки що не вдається. Віз, як кажуть, і нині там. Значна частина городян послухає чи почитає, та на тому й крапка. Ніякого руху назустріч від постійних неплатників не відчувається, бо всі знають: рано чи пізно сміття все одно буде прибране з вулиць. Це їхній, так би мовити, козир, чим і користуються протягом років.
– Що ж, такі «козирі» мають бути і у вас, отож, які важелі впливу на неплатників застосовуєте на практиці?
П.О.Козловець: – Насамперед, проводимо так звані рейди зі списками, згідно з якими сміття прибирається біля тих садиб, жителі яких платять. Враховується тут ще й такий момент: в домі живуть, скажімо, двоє осіб, а сміття зібрано мішків із десять або й більше (практично річну норму), то, зрозуміло: сусіди-неплатники постаралися. Є певні норми, якими й регулюється обсяг допустимого разового прибирання. Береться тоді кілька пакунків у відповідності до числа мешканців даної садиби, решта лишається, хоча, звісна річ, наступного разу вони будуть вміло «розфасовані» по інших точках, а отже й прибрані нами все одно.
– Неплатники – народ винахідливий. Це ні для кого не секрет. Багатьом із нас доводилося стикатися з пікантною ситуацією: сусід домовляється «по-доброму» – просить підставити свій мішечок зі сміттям. А фактично маніпулює, сподіваючись на безвідмовність. Добре, якщо раз-двічі, поки розрахується за вивіз, а якщо це згодом стає звичним явищем, то, природно, починає дратувати господаря, що заплатив. Один, виходить, платить, а інший цим запросто користується, зловживаючи м´якістю характеру дисциплінованої людини. Спробуй-но, зроби зауваження, що, мовляв, чи не досить уже – відразу й ворога наживеш… Тож, напевне, правильніше було б відразу не погоджуватись на такі оборудки з подвійною шкодою.
П.О.Козловець: – Звісно, що так. Усі борги у нас зафіксовано, і при несплаті вони просто накопичуються. Розраховуватися рано чи пізно все одно доведеться. Підставляти на день вивозу своє сміття до сусіда, чи за домовленістю, чи без неї (дехто і вночі не лінується нести свій пакунок до сусідської хвіртки) – це, так би мовити, найперша загальновідома хитрість. Є й інші, не менш печальні та шкідливі варіанти. Наприклад, люди вивозять сміття власним транспортом, їдучи кудись у справах визначеним маршрутом, і десь на півдорозі до цілі, поза межами населеного пункту чи на його околиці, або ще десь у лісі чи в полі звільняються від непотребу і стають від того страшенно щасливі. Мовляв, дзуськи платитиму, сам справляюся, отож і не зобов´язаний! І що найцікавіше: вчиняють так люди заможні, здебільшого приватні підприємці. На запитання, куди ж відвозять сміття, певно що не на спеціально створене сміттєзвалище, іноді грубо заявляють: «Не ваше діло!». А в погляді – неприхована єхидна насмішка, мовляв, я все одно розумніший, бо хитрий. Такий ось я крутий. Тому, попри регулярне прибирання, бачимо сміття практично скрізь – по канавах, на березі річки, у лісі. А хочемо гарних ягід, грибочків… Та якщо вони й виростуть у таких засмічених місцинах, то навряд чи будуть придатні до споживання. Зате на сміттєзвалище такі «круті» обов´язково відтранспортують як непотріб відпрацьовану деревину – крокви, лати, штахети. А це якраз недопустимо, такі відходи мають бути використані вдома як паливо, а сміттєзвалище вони захаращують, стаючи на заваді екскаватору та трактору і створюють небезпеку виникнення пожежі. З погляду здорового глузду – відвези пенсіонеру чи багатодітній родині, їм це стане в нагоді, ще й подякують люди, коли вже так ліньки розпиляти та спалити у грубці, чи на вогнищі на пікніку. Та де там – хай краще гниє й захаращує, ніж комусь користь принесе. От така філософія.
– Стосовно міського сміттєзвалища, зрозуміло, його можливості не безмежні, розраховані на певний обсяг побутових відходів. І на визначений часовий відрізок, а що ж далі?
П.О.Козловець: – Це питання також не другорядне. На відведеній близько 4-х гектарів площі проводимо поетапне захоронення сміття, щоб подовжити термін використання даної ділянки. З кожним роком це робити стає все важче, бо в десятки разів зросла, в порівнянні з попередніми роками, кількість відходів. Нині вона складає 10-11 тисяч кубічних метрів у рік. Чим їх більше, тим більша й небезпека виникнення пожеж. Відомо, що звичайна скляна пляшка може запросто стати лінзою, що концентрує сонячні промені в одну точку і спричиняє стихійне загоряння. Пожежа в нас сталася цьогоріч якраз на Трійцю. Гасили самотужки. Напруга була неймовірною, проте справилися. За всіма висновками причиною була не пляшка-лінза, не блискавка, а все-таки підпал. Чи із злим задумом, чи ненавмисний, з´ясувати не вдалося, але точно – підпал. Тож процес захоронення необхідний. І він копіткий та затратний. Нині відчуваємо ще й великий дефіцит піску. Коли б люди вчасно розраховувалися, ми, отримавши кошти, мали б можливість придбати в кредит хоча б кілька одиниць техніки, бо «найновіші» машини , на яких працюємо, 1991-го року випуску, а решта – й взагалі з 1971-го. Всі затрати на вивезення та захоронення відходів ледве покриваються (та й то не завжди) за рахунок зароблених коштів на інших роботах – проводимо ж іще поточний ремонт та впорядкування вулиць, надаємо транспортні послуги тощо. А прибутку не маємо, бо все поглинає, наче бездонна прірва, вищезгадана сміттєва проблема. Функціонуємо з великими труднощами, то як можна вести мову про розвиток… Пригадаймо, як збанкрутували у свій час із цієї ж причини попередні комунальні підприємства. Сьогодні й ми на цьому шляху, маючи (з урахуванням попередніх років) понад 750 тисяч гривень непогашеної населенням заборгованості! Тримаємося, як кажуть, з останніх сил, а від людей нерідко доводиться чути: «Не платимо, бо в нас немає сміття», або: «Ми взагалі й не знали, що треба платити…», або: «Ми не укладали з вами угоди»… В першому випадку відповідаю: «То дайте майстер-клас по життєдіяльності без відходів!». У двох інших варто зазначити, що підприємством укладено загальноміський договір з Олевською територіальною громадою, дія котрого поширюється в однаковій мірі на всіх мешканців даної території.
– І ще є версії, що об´єднують у своєму колі чимало тих, чия «хата з краю». Наприклад, одна знайома після натяку на те, що треба платити без затримок, бо ж несправедливо це – одні сплачують, а інші не поспішають, або й зовсім не збираються, швиденько закрила тему, відрізавши: «Та якось воно буде!». От воно – «якось» – і є… Навіть уявити страшно – вивезення сміття в Олевську припиниться… Невже не можна «якось» радикальніше стягувати заборговані кошти з байдужих і черствих, зухвалих і вкрай знахабнілих неплатників? За електроенергію не заплатиш – відключать, не панькатимуться!
П.О.Козловець: – Причому, місячна плата за електроенергію нерідко перевищує річну оплату вивезення сміття. Розцінки в нас явно занижені – 5 гривень на місяць з одного мешканця, 60 гривень на рік. Не підвищуємо усвідомлено, бо й визначену плату не можна сповна зібрати з населення… А жорсткіші методи, звісно ж, є. Можемо на осіб, що багато років не платять, подати позов до суду. Поки що не позивалися, але варто над цим уже серйозніше поміркувати. Скрутне становище вимагає. Треба ж «якось» дотягти до тих омріяних часів, коли на вулицях стоятимуть роздільні контейнери, працюватиме нова спецтехніка, а сміття піде на вторсировину для сміттєпереробного заводу, який все-таки буде десь неподалік…
– Яку ж частку проблеми містяни все-таки допомагають подолати, вчасно сплачуючи за послугу?
П.О.Козловець: – Це на даний час 55 відсотків жителів міста, і то цей показник визначений за рахунок тих, що сплатили за увесь рік. До таких відносяться, як правило, місцева інтелігенція – лікарі, вчителі, службовці, також значне число пенсіонерів – в основному, як бачимо, люди незаможні та малозахищені. Низький уклін цим представникам громади за розуміння й підтримку. А до більш матеріально забезпечених жителів, спроможних, але не бажаючих платити, котрим десь там, на їхньому «захмарному», недосяжному для небажаних для них людей рівні, здається, що їм усе можна, хочеться звернутися з черговим нагадуванням: не відділяйтесь від спільних проблем громади, а проявляйте дисциплінованість і толерантність, якщо хочете прогресу, розвитку й цивілізованого життя повсюди, а не тільки в межах ваших розкішних маєтків, сміття з яких – на наших узбіччях…
– Та це ми, жителі міста, споживачі наданих вашим підприємством таких необхідних для життєдіяльності послуг, маємо посилати свій низький уклін вдячності й щиросердя невтомним трудівникам, котрі двічі на місяць бувають на кожній з вулиць Олевська за будь-якої погоди – в спеку і в мороз, в холод і в дощ, у сніг і вітер… Назвіть хоча б їхні імена з нагоди десятилітнього ювілею підприємства – нехай хтось при зустрічі, замість претензій і образ, які їм доводиться чути доволі часто і щоразу – незаслужено – та побажає трудягам, що виконують таку корисну й потрібну всім роботу, міцного здоров´я й наснаги, витримки й бадьорості, а ще – постійної людської доброзичливості і вдячності.
П.О.Козловець: – Згоден, на подяку хлопці таки заслуговують. Це, зокрема, водій Віктор Іванович Мосійчук, бульдозерист Юрій Володимирович Павленко, екскаваторник Анатолій Володимирович Павленко, тракторист-водій Ігор Якович Юськов, різноробочий-вантажник Володимир Сергійович Мельник. Залюбки приєднуюся до побажань – з вірою і надією…
Розмовляла Л.Жабинець,
громадський кореспондент.
