На початку листопада мені пощасливилося бути учасником краєзнавчої конференції «Маневицький краєзнавчий музей – осередок історії та культури Волинського Полісся», що проводилася з нагоди 50-річчя Маневицького краєзнавчого музею. Дводенна програма заходів була насиченою, різноманітною і цікавою – вистачило всього і для розуму, і для душі. На конференцію прибули музейні працівники, краєзнавці та вчені зі всіх куточків України, а також закордонні гості зі США, Канади та Ізраїлю. Найбільш численною, зрозуміло, була волинська делегація. Окрім наукових диспутів та огляду експозицій музею організатори продумали сценарій, у якому знайшлося місце й для театралізованих дійств, стилізованих під різні часи та події, що прокотилися Волинню у минулому, і для екскурсій у різні куточки міста, концертної програми з привітаннями та щедрого поліського частування.
При цьому хотілося б окремо зупинитися на двох важливих моментах. У 2014 році у річці Стир внаслідок зміління було виявлено фрагмент якогось велетенського дерев’яного витвору.
Маневицький диво-човен
Було докладено чимало зусиль, щоб витягти його з піску неушкодженим. Ним виявився дванадцятиметровий дубовий човен-моноксил. Сьогодні він знаходиться у виробничому приміщенні одного з місцевих деревопереробних підприємств, власник якого на благодійницьких засадах надав його для зберігання унікальної знахідки. За результатами попередніх обстежень, човен було виготовлено в ХІ-ХІV століттях, він міг вміщувати до 20 гребців. Призначення та застосування такого гіганта поки що залишається загадкою. Оскільки у всій Європі немає подібного експоната, справою честі для органів влади Маневицького району, а по суті для всієї України, є його збереження для майбутніх поколінь. Зрозуміло, потрібні немалі кошти. Варто віддати належне, керівники району зі сцени прозвітували, що вже замовлено проектно-кошторисну документацію для будівництва спеціальної споруди – музею одного човна – та підписано угоду з Національним науково-дослідним реставраційним центром стосовно проведення реставраційних робіт.
Маневицький диво-човен
Другий момент – це презентація на святі міжнародних проектів «Українсько-Єврейська Зустріч» та «Моя земля – земля моїх батьків» за участі представників зарубіжжя – нащадків тих євреїв, які колись проживали на Волині. Єврейська громада у Маневичах до Другої світової становила 4 тис. мешканців (усього тут проживало 6 тис. жителів), після війни залишалося 160 чоловік. Декому з них, як от професорці з Канади Алті Родал та досліднику з США Джойлу С’юзелу, небайдуже, яким було життя їхніх предків в Україні. Вони привезли з собою чимало друкованих видань, виготовлених за результатами попередніх досліджень, демонстрували фото- та відеопродукцію. Цікавим по відношенню до Олевська виявився виступ співробітниці Центру єврейського мистецтва в Єрусалимі Анни Березіної про вихід у світ книги «Синагоги України. Волинь». З’ясувалося, що в Олевську, де також мешкало багато євреїв, на початку ХХ століття існувало аж шість синагог: Великий Бейт-Мідраш, Столінських хасидів, Чорнобильських хасидів, синагога Березна (Березнинських хасидів), Горностайпільських хасидів та Тіферет-Ізраель синагога (здебільшого для сіоністів та молоді). Де вони знаходилися і чи залишилися хоч якісь їх сліди – питання нез’ясоване, а от дві з них, виявляється, до цього часу стоять у самому центрі Олевська. Це синагога Березна, яка після багатьох перетурбацій (бо була колись і початковою школою, і машинно-лічильною станцією, й інкубатором, і відділом статистики) – нинішня типографія та піцерія «Ронч»,
Копія сторінки з книги «Синагоги України. Волинь», на якій одна із колишніх синагог Олевська
та синагога Столін – колишня станція юних техніків, згодом управління земельних ресурсів, що за костелом, нині приміщення знаходиться на балансі відділу освіти. Отже назва нашої центральної Соборної площі цілком виправдана, місце намолене здавна, представниками різних націй та різними мовами.
У цьому контексті зарубіжні гості виявили значний інтерес до Олевська, у нас відбулася плідна розмова щодо напрямків майбутньої співпраці. Стосовно історичної знахідки, ми також маємо чим похвалитися. Розкопаний нинішнього літа археологами на Бабиній горі трьохконтурний древлянський колодязь – теж унікальний. Його глибина також сягає дванадцяти метрів, а конструкція нагадує піраміду, збудовану у зворотному порядку у товщу землі. Будемо сподіватися, що спільними зусиллями і нам вдасться зберегти для нащадків своє історичне надбання.
Олевські краєзнавці на розкопках колодязя
Юрій Халімончук, член Національної спілки краєзнавців України.
На фото: Маневицький диво-човен, олевські краєзнавці на розкопках колодязя, копія сторінки з книги «Синагоги України. Волинь», на якій одна із колишніх синагог Олевська.
